Чим бути корисним…
Почався процес «самоорганізації». Відповідно, у нас найнижча ланка державної влади «на місці» – це місцева громада. Місцева сільська рада. Багато хто з друзів, знайомих приймає активну участь у місцевому самоврядуванні. Хто є депутатом, хто є членом виконкому, хто просто в силу різних обставин веде бізнес або живе тут – відповідно, тут всі – місцеві люди.
Місцевий голова, Тарас Тарасович Дідич приїхав на зустріч в приміщенні нашої колишньої сільської ради у Шпитьках – і зібралися там, не знаю, 30-40 чоловік місцевих. Почали спілкуватися, що робити далі. Відповідно, якісь вказівки ніхто не отримував – нічого. Власне, розуміння, що робити – самі для себе визначали напрямки і хто де може бути корисним.
«Щось» – це дуже просто. Всі, у кого була будь-яка зброя – мисливська, нарізна, гладкоствольна, травматичні пістолети – люди із цією зброєю просто напросто пішли на вулицю і для себе організували нічне патрулювання.
Якщо ви пам’ятаєте, скоріше за все так само, як і я, усю цю істерію перших днів, коли точної інформації не було, був просто якийсь інформаційний шалений потік. Диверсанти, маяки, сигнальні ракети…
Мої враження про перші дні – це шалений-шалений потік інформації, абсолютно нестандартна історія, ніхто не має правильного алгоритму чи рецепту поведінки. Я був повністю переконаний, що «нас не зачепить». Конкретно нашу місцевість не зачеплять військові дії. В силу різних обставин – тому що ми поруч але таки не Київ, ми абсолютно стратегічно не важливий об’єкт. У нас немає військових великих частин, промислових підприємств стратегічно важливих: нафтобаз, заводів, інфраструктури. І я не вірив, що до нас вони дійдуть – аж сюди. Взагалі важко повірити навіть зараз у все те, що сталося в Бучі, Гостомелі, Ірпені, Бородянці… Переконаний, що більшість – не думали, що так буде.
Та Бог з ним… Про стратегічні речі нехай наші військові командувачі говорять і обласні керівники, народні депутати. В нас конкретно населений пункт, от, наша історія – з чого конкретно вона була?