Ми закопували убитих прямо на узбіччях.
Історія керівника мобільних груп 9 роти Василя Коцюруба
...Безпеки – нуль. Не було безпечного місця в селі, і навіть у найближчих селах теж ніякого місця, щоб можна було не переживати за родину...
Як почалася війна

Я навіть не служив в армії. В мене була підготовка – деякий час я займався, я КМС по вольній боротьбі та по боксу. А взагалі я люблю полювання. Рибальство я вже не люблю – люблю охоту. У зброї трошки розуміюся, яка зброя як стріляє і яка вона є, а так – я не військова людина. А так, довелося робити те, що доводилося.

Я свою родину вивозив під обстрілами. Ми відстрелювалися від орків, коли моя родина грузилася в бус і їх увозили. Моя родина була у бомбосховищі, коли розбивали це бомбосховище. Потім я свою родину вивіз в Черкаську область.

Щоб ви розуміли, за весь час війни мене не було тут тільки 1 добу – це я вивіз свою родину в Черкаську область, тому що вже не було де залишатися. Безпеки – нуль. Не було безпечного місця в селі, і навіть у найближчих селах теж ніякого місця, щоб можна було не переживати за родину.

Ну і ви ж розумієте, що коли переживаєш за щось – не можеш нормально працювати, правильно і добре виконувати свої задачі. Тобто коли переживаєш – постійно дивишся по сторонах, переживаєш за родину… за себе вже не переживаєш.

Я вивіз свою родину, і все якось получилося, що група підключилася до мене. Я спочатку, з перших днів війни, я спочатку на Бучі був – зробив там блок-пост і був по ньому старшим. Але коли вже зайшли танки – вже не знаю яким способом, чи то я поїхав щось взяти в домі в Бузовій, чи ще щось… і коли зайшли ці танки – я там і залишився.

Тобто буквально час-два пройшло, як зайшла колона, а ми вже почали по ним бити артилерією. І вже почали підключатися люди – почали з артою працювати. Дають координати, дають координати і так лупили ми ці танки.
Наводив артилерію по звичайному відеозвʼязку!
Саме перше, коли я тільки приїхав – я наводив артилерію по звичайному телефону, щоб ви розуміли. По прямому відеозв’язку. Я вийшов до траси, заліг в окопчику біля неї, підняв телефон і на прямому відеозв’язку почав наводити артилерію.

Хлопці зрозуміли, де це знаходиться, вони ставили координати, і я тримав відеозв’язок для того, щоб скоригувати +- куди вліво-вправо коригувати. Вони точку поставили, і я на прямому відеозв’язку – щоб вони бачили, куди б’ють.

Вони питали, куди вони попадають – я їм кажу «пацани, у хвост лупите». Ми лупили до тих пір, поки не підірвали їхню заправку – це було видно, це яскраво видно було. Потім ми почали лупити центр, потім пішов обстріл на мене з правої посадки. Тобто я поклав на відбійник автомат – почав відстрілюватися і наводити далі вогонь. Ну, тобто хаотично стріляв – куди-небудь.

І потім в мене був вистріл танка – він стріляв прямо в мене. Я бачив, що цей снаряд летить в мене – він десь в метрах 20 від мене зайшов у землю і там десь розірвався. Я ледь звідки вигріб, я два дні лежав після цього – в мене була легка контузія. І при цьому всьому я не полишав цю справу.

Далі ми вже дрона знайшли – почали дрона підіймати. Один наш дрон збили – почали другий підіймати. Отак і йшов процес.

Я вже ставив точки – люди зі мною працювала по цим колонам, вони мене вже вивчили, знали – я їм ставив точку. Я їм прям по телефону говорив: пацани, не ставлю точку, тому що вже навіть зв’язку було. Вже шукав десь зв’язок. Кажу «пам’ятаєш, точку давав, там, біля заправки – карман?» – «помню». От, казав, «став туди – там зараз вони стоять». Працювали вже в такому навіть режимі.
Війна з орками один на один
Моя група займалася виявленням позицій ворога, націлюванням артилерії, допомогою мобільним групам. Бувало таке, що 6-7 груп працювали одночасно. При цьому комунікації між собою в них не було. А оскільки ми – місцеве населення, тому ми всі шляхи, всі схованки – все знаємо. Ми ці групи розставляли на вигідні для них позиції, щоб вони могли працювати, і робили між ними комунікацію, щоб вони не перестріляли одне одного. Це була задача номер 1, коли зайшли мобільні групи.

Бомбили Бузову, розумієте, в 3-4 етапи. Немає такого, що це була одна «акція». Вони бомбили в 3-4 етапи.

Останній етап був найжорсткішим – це вже коли вони перед відходом бомбили. Відбувалося це так, наче вони це робили «напослєдок». Наче кидали, «щоб бачили і знали, що ми тут були».

Вони «обнесли» вулиці в нас. В цілому ми в село їх не пустили. Одна вулиця – це Київська. Вона вздовж траси йде. Вся вулиця, всі будинки – це перша полоса від траси.

І обнесли вулицю, яка між Березівкою та Бузовою. Ця вулиця крайня, тому що зайти нам на ту вулицю було неможливо, тому що вона була постійно під снайперським вогнем та під пішими патрулями орків. На другу вулицю вони вже не заходили.
...Були диверсійні групи, які намагалися зайти в село, але ми їх не пускали – ми відстрілювались...
Наступ, який зупинили у селі Бузова

Щоб ви розуміли, було 3 колони: першу колону ми самі били тим, що могли. Тобто, направляли артилерію.

Другу колону ми частково розгромили – частини колони розбіглися по сторонах. Тоді вони вже змінили тактику – тоді вони перестали стояти на трасі, а стали ховатися «по кущиках».

А третя колона зайшла – це, можна сказати, найбільша, тому що частина з Макарова вийшла, частина підтягнулася звідси – з Миколаївки, з траси з Бучі, і частина була з Сивериновки. Тобто у нас тут було десь до 150 одиниць їхньої бойової техніки.

В нас тут було, по моїй розвідці – те, що наші розвідували – 4 «Буратіно», як мінімум 80 танків (за весь період я кажу) і дуже велика кількість БМП, «Градів». Ніхто точно не рахував, тому лише приблизна кількість – біля 150 одиниць техніки тут було.

З неї дуже багато техніки тут перебили ми. Були диверсійні групи, які намагалися зайти в село, але ми їх не пускали – ми відстрілювались. Тому що вони заходили – людей витягували і виходили. Мирних викрадали.
Росіяни вбивали цивільних «просто так»
Багато відео було в мене на телефоні, але я, на жаль, телефон загубив. Ми підіймали дрон – в мене теж відео були. В мене навіть відео було, як вони розстрілюють цивільний транспорт – просто «в хлам». В мене було відео, як вони з транспорту витягують людей, яких вони не розстрілювали, і заводили їх в подвали. Що вони робили далі з тими людьми – невідомо. Бо коли вони вже відійшли – ми в подвалах знаходили людей замордованих, забитих, застрелених…

Десь проміжок від Бузової до Березівки, якщо перерохувати в людях – у 200-х – тобто населенні нашому мирному, то десь до 50 чоловік, щоб ви розуміли, вони вбили. Це з мирних.

З наших, з тероборонівців, трьох людей вони вбили. Троє наших полягли. Коли був дуже жорсткий обстріл – коли танками почали лупити по «Адонісу» – по пологовому будинку, то моя група прийняла рішення евакуювати «Адоніс». Тому що там був повний будинок людей. І ми двома бусами вивезли повністю весь персонал разом з породіллями, з маленькими новонародженими дітьми.

Це було, приблизно, 70-75 людей. Ми їх перевезли до бомбосховища у садочок, у Бузовій. І на другий день їх вже евакуювали далі – там персонал, керівництво «Адоніса» їх, мабуть, перевело вже на другі філіали свої. Їх забрали.
Ми закопували убитих прямо на узбіччях
Ми закопували прямо на узбіччях – а куди їх дівати, коли був обстріл?

Намагалися їх зтягнути, закопати, тому що ну як залишити, щоб людина просто гнила на вулиці?

У нас один двохсотий з тероборони, щоб ви розуміли, з першого дня війни на зупинці пролежав більше місяця. Тобто його вже просто не зтягували, не убирали, а просто легенько в пакет перекотили…

В нас працювала артилерія, в нас працювали «Піони», в нас працювали «Гради» – наші, в сторону орків. А з їх сторони було дуже багато різноманітного. Прильотів – це видно по Бузовій.
Наші контакти

email@skif.info