Як все починалось.
Історія комбата Іванова
... у Дмитровку колона йшла – ми поїхали зустрічать. Нас поїхало 16 чоловік...
Як все починалося!

Коли перші взриви пішли – нас було скільки… 12 чоловік. Потім люди начали підходить, підходить. У мене по списку було до війни – 21 чоловік. Які осталися – шестеро. З першого списка. А всі остальні порозбігалися.

Війна пройшла жорстко в нас…

Ну, перше – ми начали строіть блок-пости вчотирьох. Виставляли блоки ночью. Перший день ми вообще пішли… у Дмитровку колона йшла – ми поїхали зустрічать. Нас поїхало 16 чоловік туда. Колона так і не появилася. На другий день на Стоянки… А то єсть, це на другий день, а на третій день війни, то ми вже на Стоянки танки зустрічали. Но уже нас поїхало тільки 4 чоловіка.

Самий старший був Паша Семикін – 67 год. Мені майже 60. Сину Семикіна, Андрюхє, скільки там… 37 чи 38. І там ще один з Неграшів хлопець. Отакою групою ми побігли танки зустрічать на Стоянку.

Потім люди начали підходить, записуватися. Саме інтересне, що коли ми накривали «Гради»… ну, першим начали мінами накривать третій блок-пост. Я приїхав – люди отряхлися, встали «двохсотих нема?; – нема; – трьохсотих нема?; – нема», – всьо. Стали дальше, несуть службу.
Обстріли блок-постів
Тут другий блок-пост «Градами» два рази накривали – тоже по рації на зв’язок вийдіть блок-пост – тішина. Блін, всьо… 30 чоловік – всі «двохсоті». Лечу туда, коли минут через 7, через 8 – по рації – «другий блок-пост слухає». Кажу: «блін, чого мовчиш?; – оглушило, нічого не слишал». Але тоже обошлось, Слава Богу, без «двохсотих» і без «трьохсотих».

Трансформаторна підстанція. У нас четверта рота – два раза «гради» накрили. Все… парк горів – все горіло. Пацани вийшли – і сразу тушить. То єсть, не розбіглися. Я считаю це… показатель, що хлопці… ну, от, я, допустім, у батальйоні підняв питання, щоб нагородить їх медалями хотя б, а в отвєт – «тішина».

Ми правдами й неправдами гранати понаходили, протитанкові міни понаходили – 24 штуки люди нам підвезли. Чужі люди…

Це нам «плата за інформацію» була. Ми сначала безплатно роздавали інформацію, а потім, кажу: «ну, капєц, блін, давайте везіть», – в шутку я начав говорить. «Давайте везіть що-небудь». Один привіз 7 «Мух» сразу. «Нате, це вам». Той – привіз, там, пару ящиків патронів. Той – привіз два ящика гранат. Той – привіз… що там ще нам привозили… РПГ один. Кулемет привезли. З миру по нитці…

І так ми начали воювать.
Аеророзвідка
Виїжджали ми з Віталіком (аеророзвідка) по началу каждий день, по 4 рази на день. З мінометниками виїжджали, щоб мінами крили, а потім бистренько збирають свої манатки і кажуть «давайте отсюда, бо щас до нас отвєтка прийде».

Ми з Віталиком остаємся дрона чекаєм, а вони вже тікають… Всяке бувало за ці півтора місяці. Ну ці півтора місяця… мені кажеться, що вже роки 3 пройшло по времєні.

Саме важко було – це коли другий пост накрило «градами», і я подумав, що вже їх немає. Для мене це саме страшне було.
А так я ні разу не ховався в бомбосховище – що там робить?
Організація батальйону
Начали з нуля, все з нуля…

Вибрав я схему руководства… ну, з моєї точки зору – правильно. Не знаю, хлопці… я їм давав свободу дєйствій, але, ну, одним словом я «повертав у те русло», куда мені надо. Вони, даже цього не замічаючи, ну, робити те, що мені треба, але діяли самостійно, так сказати. І нема такого, що я там приказав «всьо, йди».

Нє, ну, може трошки жорсткий був у відносинах того, коли п’янку… ну, коли почув запах – я зразу виганяв. Через те, що зброя і алкоголь… страшні вєщі – не знаєш, в кого він стрельне по п’янкє. Чи в свого, чи в чужого. Це я сразу на корню зразу пресікалося – зразу виганяв, не дивлячись на заслуги. Чи друг, чи не друг.

Основне завдання у мене було поставлено мною – не допустить сюда орків, і ми це все зробили для того, щоб вони боялися сюда заходить.

По-перше, у нас сразу рації. У нас було… у нас зв’язок йшов, а вони це все слухали і чули – вони подумали, що тут ціла армія стоїть. То єсть, у нас іде БТР по трасі – і 4 раза передають, що йде на таком участкє, на таком участкє, і коли він доїжджав до Мрії, оцей поворот на Шпитьки – вони тут пролітали на всіх газах, щоб їх не подбили. Хоча в нас не було даже чим подбить його, але ми зробили так, ну, поставили себе так, ніби тут ціла армія.

По-друге, дрони літали. До нас приїжджали 20 підрозділів по інформацію. Машинами, по 8 чоловік – це вже 160 під штабом стоїть, всі у формі військовій. Дрон прилетів – побачив, ну, ціла армія стоїть. Чого ж сюда пертися, що армія стоїть.

Хто б не приїжджав зі Збройних сил України – казали, що такої організації, як у Шпитьках, просто ще не бачили…

Настроєно все дуже правильно. Організовано все дуже хорошо. Через те, що знайомі і друзі привозили нам продукти з Хмельницього, зі Львова… гуманітарка построєна була дуже правильно.
Тут все по постах розставили по-ротно людей. Я ж кажу, «збройніки» приїжджали до нас і казали, що «такої організації, як у вас, ми ще ніде не бачили», хотя вони були і на Югє, і на Востокє – не бачили, кажуть, такої чоткої організації.

Плануєм… щас укріпляємся, окапуємся, бліндажі строїмо, одходи, підходи. Ми побачили за той місяць, як правильно робити нам. І вже на своїх помилках вчимося.
Наші контакти

email@skif.info